Мости та водоплавні шляхи у минулому через наші села

Мости та водоплавні шляхи у минулому через наші села

2019-09-30T11:12:17+00:0030.09.2019|Історія|

Фото із австрійського архіву періоду Першої світової війни. Міст у селі Вишків.

Як пише історик Володимир Константинов, перші згадування про мости в літописах відносяться до кінця Х століття. Удосконалення будівельного мистецтва викликало появу особливого роду спеціалістів-будівельників мостів та переправ, яких називали «мостниками» .Перші мости являли собою перекинуті з берега на берег дерева, на великих річках улаштовувались плоти-пароми. Декілька зв’язаних між собою плотів, зверху яких клався дощатий настил, робили «живий» наплавний міст. Вони були розповсюджені на великих річках. Оскільки наплавні мости швидко зводились і легко розбирались, то вони відігравали велику роль у військових діях. Наплавні мости широко застосовувались майже до кінця ХІХ століття. Головною причиною тому були значні ширина та глибина річок, а також сильний льодохід. При таких умовах наплавні мости без постійних опор були найзручнішими, простими і дешевшими за вартістю спорудами

Доповнює такі дослідженя київський історик, родом із міста Луцька , Богдан Колосок. Він пише про Великий міст, відомий з опису Луцького замку 1545 р. Згадки в писемних джерелах про луцькі мости починаються з 1259 р., а з 1795 р. маємо можливість бачити луцькі мости на картах міста й мапах місцевості.. Приєднання в 1795 р. Луцька до Російської імперії спричинило пожвавлення проектної діяльності з метою перетворення міста на одного з форпостів на західних рубежах держави. Життєдайність міста мала забезпечувати розвинута система шляхів.  З півдня від острова, за перевозом вздовж заплави головного русла Стиру йшов шлях «de Dubno». Інші три шляхи йшли правим надзаплавним плато від передмістя: на північ – «de Zydyczyn», на схід – «de Jarowica», на південний схід – «le chemain d’Olyka».

У кінці 16 сторіччя жидичинський архімандрит Феофан Грек платив за 2 городні до мостів у селі Липляни.

Луцький науковець В. Пришляк висловлює думку , що з Луцька через Жидичин, Четвертню (Боровичі – Ю.М.), Колки, Чорторийськ і вздовж Стиру можна було дістатись у Пінськ і далі в Білорусь.

Був невеликий дерев’яний місток в урочищі Бухта у селі Кульчин –  у річковій долині біля Кульчинської Свято-Георгіївської церкви. Багато хто із нас його пам’ятає.

Де зараз проходить дорога у напрямку Жидичин-Княгининок –Ковельська об’їздна траса, колись був міст і навіть була спроба відновити його, проте ще досі старі люди кажуть, що йдуть « до моста».

Отож, історична географія Жидичина і навколишніх сіл овіяна багатьма таємницями. Ці загадки заховали від нас віки і тільки крупинки із них ми маємо змогу відтворити.

Краєзнавець, Іраїда Майданець