Пан Андрій Сангушкович Коширський і митниця у селі Озерце

Пан Андрій Сангушкович Коширський і митниця у селі Озерце

2019-05-29T08:31:09+00:0029.05.2019|Історія|

     Герб роду Сангушковичів-Коширських

Село Озерце вперше у письмових джерелах згадується в описі Луцького замку 1545 року.

У цьому документі знаходимо інформацію, що озерцівські гончарі виготовляли посуд для потреб князівського двору.

У цьому ж році маємо ще один цікавий документ: Луцьк. Вирок урядових ревізорів у справі за скаргою луцьких міщан на шляхту Володимирського і Луцького повітів про незаконне стягнення мита з купецтва в шляхетських маєтках і з переліком ново встановлених і усталених здавна митниць на Волині. Мито беруть в Озерці Луцького повіту на користь князя Коширського.

Князь Андрій Михайлович Коширський був представником роду Сангушків гербу «Погоня». Одні науковці виводять походження цього роду від Любартовичів, інші –від Ольгердовичів. Цей рід мав кілька гілок. Одна із них –князі Коширські. Князь Андрій Михайлович займав відповідальні пости у  Великому князівстві Литовському. 29 вересня 1544 року королева Бона відступила йому Луцьке війтівство взамін за маєтки в Мельницькій волості –села Бруховичі, Козлиничі і частину Голоб. За розслідуванням А.Бонецького, князь, Андрій Сангушкович з 1546 р. був «klucznikiem, horodniczym i mostowniczym іuckim» .

Війтівство належало Андрієві Кошерському до 23 січня 1548 року, коли королева Бона продала старостівство Луцьке Іванові Яцковичу Борзобагатому.

Що ж являла собою середньовічна митниця, дізнаємося із документів та наукової літератури. Відомо, що у цей період мито – це був спосіб виплат (натуральних або грошових) від привозних товарів і транспортних засобів, які користувалися комунікаційними спорудами – мостами, переїздами, греблями, гатями, єзами тощо. Існували і місцеві виплати, що йшли на користь старости чи приватного власника. На митниці товари зважувалися. При цьому бралося комірне, корчовщина, поколодне й вагове. Могло бути бочкове, із збіжжя-верховщина, від худоби –волове, копитне й аргишове, за хутро – скопне, Бралося мито й дерев’яне, рибне, соляне, гончарне, воскобійне та інші.

При митницях були комори, гостинні двори, іноді навіть підвальні приміщення.

Одна плата бралася із місцевих, інша – із приїжджих. Подібного роду збори в першу чергу відправлялися на утримування певних комунікаційних споруд. Починаючи із 1554 року шляхта Великого князівства Литовського домагалася у великокняжої влади, щоб її було звільнено від сплати «мостового» та «гребельного» у разі доставки на продаж збіжжя та лісових товарів, на що дістала дозвіл у 1563 році.

 

Іраїда Майданець, краєзнавець