Давні дороги

2019-05-27T15:07:44+00:0027.05.2019|Історія|

Дорога із Луцька до Жидичина. Роки Першої світової війни. Фото із Австрійського архіву.

Нам здається, що і раніше все навкруги виглядало так, як зараз. А насправді історична географія наводить факти про інше розташування доріг у нашій місцевості.

У документі, де йде мова про те, що князь Любарт Гедимінович дарує села соборній церкві Іоанна Богослова у Луцьку від 8 грудня 1322 року згадуються давні торгові шляхи:

«к тому наше село Теремное подъ Луцком, почонъ отъ того копъца при дорозе, грани Теременское,  и отъ того копъца при дорозе, грани Теременское, и от того копъца къ великому копъцу Грицевы могилы, на дорогу Жуковецкую, къ Бакшиной горе, на всходъ солнца зимнеый грани Лысчинское, а отъ Бакшиной горы до дороги Лисчинское, а тою дорогою до перереского гостинца с Луцка до Олыки, а покинувши гостинец Олыкский въ право, а другую дорогу до Поддубец, поехати гостинцем, который идет до Колков до полуносчи; у того гостинца кгрунт Теременский на левой руце, а по правой – Поддубецкий, просто ку гостинцу до Жидычина от Олыки, а покинувши гостинец Колковский, взятии влево гостинцем до Жидычина на запад летний, по левой руце – теременский, а едучи дорогой зъ полмили на запад зимный на гостинец Луцкий – полеский. А оттоль до дороги, котрая идет зъ Жидычина до Крупой, прозываемое Острожское, по половины с Яровицею – по левой стороне – Теременское

1341 рік  – «а коли торговець поидетъ торговать ис Торуна через Берестье до Лучьска, без печали будет. А кто поедетъ съ сею грамотою через Дорогычин, чес Мельник и черес Берестье до Луческа торговать с Торуна, азъ князь Кейсут, не велю ихъ занимати

У 1349 році був виданий  Універсал Казимира ІІІ на затвердження торгових доріг з Торуня до інших  міст, у тому числі – до Володимира.

До Володимира – через Сецехув, Казімеж, Кенігштадт і Люблін.

У 1527 році  возили сіль   через Луцьк на ярмарки до Ярослава.

У 1604 році  дорога від Теремного до Сапогова проходила через Кульчин. Гостинець великий Олицький. З Ківерець на Борохів до Олики.

За документами 1610 року стає відомою дорога Колчинка . З одного боку від неї-Сапогів, з другого- Борохів. Веде із Жидичина  через Ківерці і Борохів до Олики.

У 1615 році настоятель Жидичинського Свято-Миколаївського чоловічого монастиря  подав скаргу на Федору Чапличівну, дружину київського каштеляна кн. Юрія Вишневецького, власницю та волинського стольника Андрія Боговитина Козерадського, посесора села, які знищили « старий гостинець» з Брацлавського та Київського воєводств до Жидичина і проклали новий на монастирських грунтах. Ті у свою чергу звинуватили ( 1619) архімандрита з приводу побудови парома через Стир, до якого проклали нову дорогу, знищивши стару, яка вела до « перевозу миловшского».

У 1631 році  Луцький староста Ієронім Харленський їхав разом із паном Вацлавом Боговитином із Луцька до міста Нового Острова через Жидичин повз монастир , «як гостинець звиклий лежит».

У 1615 році у документі-судові справі йде мова про те, що дорогу стародавню, яка ділила грунт вишківський і жидичинський , яка вела Із Четвертні до Луцька, переорали і зробили нову дорогу на грунті вишківському.

У документах 1620 року є свідчення про дорогу із Липлян до Жидичина.

У 1624 році був зіпсований «старожитній гостинець» із Луцька до Олики, який проходив через Жидичин. 1627 році згадується дорога, яка вела через Клепачів, над Прудником біля дороги Вороновської і через Гремяче.

26 квітня 1629 року жидичинський архімандрит Йосип Баковецький скаржився на пана Олександра Кобецького  – власника Ківерець (Прилуцького) про захоплення монастирських земель: «на урочищу Гремячому, перешедши гостинец Олыкский, ґвалтовне вторгнувшись в грунты жидычинские, межи ре кой Прудником и тым гостинцем Олыцким лежащие.

5 серпня 1631 року у «листі граничному вечистому» жидичинський архімандрит зобов’язувався «граници» між жидичинськими та ківерцівськими володіннями «боронити і заступововати», але в 1645 році і «на весну и на паранину подданые жидычинские, оручи границу тую , дорогу великую четвертенскую, з Луцка до Четвертни идучую и долину Небожку, на которой долине сена возов шістдесят укошивалосе. зорали и границу, копцами означенню, попсовали».

У травні 1629 року жидичинський архімандрит  Іосиф ( Макосей-Баковецький) подав позов до Луцького гродського суду на посесора села Миловші Самуеля Заблоцького про те, що «великие кривды тым добрам Жидычинским села Боголюбовому чинити почали, то ест дорогу публичную старожитню, которая бувала на гробелку миловскую, през поток до Боголюбового из Жидычина идучая, загубили и затопили водой, гребельку поднявши». Повторна скарга була у  квітні 1631 року. У ній згадується «дорога граничная, так от Теремного. В поле ся лежащая, застеняючая грунты киверецкие от грунтов церковных».

Як бачимо, розташування древніх доріг не співпадає із дорогами нашого часу. А це означає, що і розміщення населених пунктів теж вирізнялося у давнину своїми особливостями.

 

Іраїда Майданець, краєзнавець