За рядками першої літописної згадки про село Жидичин

За рядками першої літописної згадки про село Жидичин

2019-05-24T14:54:53+00:0024.05.2019|Історія|

У 1227 році галицький князь Данило Романович їхав у Жидичин кланятися і молитися святому Миколі”- ці слова із Галицько-Волинського літопису наводять на певні роздуми.

Цілком зрозуміло, що поїздка великого князя була зумовлена  важливими подіями, суспільно-політичними обставинами свого часу.

1227 рік призвів до вагомих соціальних змін. Галицький князь поставив собі за мету об’єднати своє князівство, розширити його межі, посилити власний політичний вплив. Така позиція князя Данила була виправданою. Над руськими землями нависала загроза монголо-татарського поневолення. Данило Романович чудово розумів, що зміцнити опір можливо лише при умові єдності Галицько-Волинських земель.

У 1227 році були налагоджені контакти між Малопольським та Волинським князівствамиі, в умовах війни Волині з Київським і Чернігівським князівствами,  було отримано допомогу Ляшка Білого. .

Даниил же и Василко, собравши ляхи много, и доста Киеву с Пакославом и Олександром (белзький князь), с ними. Сретоша же послы от Володимира (Киев) и Михаила (Чернигов), Воротислав Петрович, Юрий Томечневич, хотячи мира. Умиришася и ляхови возворотишася вспять”.

У боротьбі за галицький престол Данило мав серйозного суперника в особі Мстислава Удатного. Він обіцяв видати свою доньку за угорського королевича Андрія. У 1227 році Андрій силою хотів прогнати Мстислава з Галича, але проти нього виступив Ляшко Білий при військовій допомозі Данила Галицького.

Згодом під впливом Судислава Мстислав все-таки видав свою доньку за Андрія і поступився Галичиною, а сам пішов до Торчеська (1227р.), лишаючи за собою Пониззя. Проте Данило вибачив тестеві цю помилку.

Отже, саме з 1227 року Романовичі докладають енергійних зусиль до завершення об’єднання Волині і починають широко задуманий наступ на Галицьку землю.

Романовичі відібрали у Пінських князів Чорторийськ, а згодом усі їхні землі були поставлені у залежність від галицького князя.

Були відповідні наміри у Данила, що стосувались Лучеського удільного князівства. Біля 1226 року помер Мстислав Німий, який по смерті Інгвара тримав у своїх руках Луцьку волость. На підставі заповіту Мстислава Данило взяв під опіку його малолітнього сина Івана та Лучеську і Пересопницьку волості.

Лучеськ після смерті князя Романа Мстиславовича захопив Ярослав Інгвардович – князь Дорогобузький, скориставшись фактом, що наступник Романа – Данило , був іще малолітнім.

Коли у грудні 1227 року князь Данило прибув у Жидичинський монастир поклонитися й помолитися Святому Миколі, Ярослав Інгвардович запрошував його до себе, на що Данило не дав згоди і не поїхав у Лучеськ.

Як вважав А. Дублянський, у Жидичині князь Данило Романович мав таємну зустріч з боярами, які просили його взяти під свою опіку і оборону укріплений і сильний Лучеськ.

Микола Костомаров пише, що бояри радили схопити Ярослава Інгвардовича та сказали, що  вони згодні на все, аби місто Лучеськ перейшло у владу князя Данила Романовича.

Очевидно, опозиція проти лучеського князя була сильною. Загальне невдоволення існувало і серед простого люду.

У відповідь на пропозицію бояр Данило сказав, що він приїхав сюди молитись святому Миколаю і не може того вчинити.

А втім, розмова не була безрезультатною. Прибувши до Володимира, князь Данило послав з військом двірського Андрія, боярина В’ячеслава Товстого, воєводу Гаврила Душовича, сідельничого Івана Михалковича.Їм легко вдалося оволодіти Лучеськом, бо жителі міста самі відкрили перед Васильковими вояками В’їздну браму.

Ратникові Олегові Орешку вдалося упіймати Ярослава з дружиною.

Князь Данило Лучеськ і Пересопницю віддав братові своєму Василькові, а Ярослава наказав відпустити, Дещо пізніше він  надав  Інгваровичу  право володіння Перемишлем і Межибожем.

Успішність князя галицько-волинського збурила проти нього ціле угрупування руських князів. Ростислав Пінський  образився на нього за відняття Чорторийська, за полон синів і підбурював проти нього Володимира Рюриковича. Останній пам’ятав про те, як Роман насильно постриг його батька. До союзу пристали Чернігівські та Сіверські князі. Та князь Данило Романович почув про це вчасно і запросив ляхів, якими начальствував прихильний до нього воєвода Пакослав. Союзні князі обложили Калинець і нічого не могли вдіяти, тим більше, що половецький князь Котян, якого вони запросили, перейшов на бік Данила. Вони змушені були відступити. Князь Романович погнався за ними, але київські і чернігівські бояри приїхали до нього від своїх князів і схилили до примирення. Таким чином, князь Данило знищив усі наміри суперників. Цей успіх ще більше підніс його в ряду руських князів; не лише всі колишні області лишилися за ним, але й пінські князі зробилися його підручними, а Володимир Рюрикович відтоді став постійним другом і спільником князя  Данила.

Щоб краще зрозуміти політичну лінію князя Данила, варто розглянути події у Галицько-Волинському князівстві в контексті всесвітньої історії. Кожна епоха вирізняється своїми специфічними ознаками. Початок XIII століття, а саме 1227 рік у світовій історії характеризувався вагомими соціальними змінами.

У 1227 році помер засновник монгольської держави Чінгіс-хан. Його наступники виношували плани загарбання Русі та країн Західної Європи. На думку С.Томашівського, смерть Чінгіз-хана відтягла від Європи катастрофу на цілих десять літ.

Незабаром, у 1229 році відбувається заміна польського політичного керівництва. Помирає Ляшко Білий і йому на заміну приходить Конрад, прихильники якого ще раніше виступали за дружні стосунки з Романовичами. Тепер це було особливо важливо, оскільки загострилась боротьба за королівський трон.

У цей час продовжується війна Даниловичів з краківським князем Болеславом Встидливим.

Завдяки об’єднанню Галичини і Волині королеві Данилові вдалося зосередити у своїх руках економічну і військову міць багатої волинської землі. Незабаром Данило Романович  реформує військо, входить у переговори з торгово-промисловою верхівкою, залучає на свою сторону галицьких бояр.

Галицько-волинський князь поступово зміцнює як особистісні, так і загальнодержавні позиції на європейському рівні. Літописці вважали, що кожен успіх чи невдача князя Данила Романовича- це вияв волі Божої. Так , під час походу угорського короля Бели на Галич в 1229 році «послав на нього Бог архангела Михаїла відкрити хліби небесні»

Під час боїв із половцями на Русі були дуже уславленими чуда Святого Миколая, отож, і Данило просив цього Божого угодника про допомогу. І саме у день зимового Миколая татари під проводом хана Куремси покинули Луцьк.

Перший візит Данила Романовича у Жидичин у 1227 році  свідчить про тривалий попередній розвиток обителі Святого Миколая.

Думається, що це природно і безсумнівно, що король Данило приїжджав саме у монастир, бо їхав він зі свитою своєю і обслугою, та й у Лучеську не був тоді. Потрібно було йому перепочити з дороги, поставити коней на постій, накормити їх. Та й не пристало великому князеві ночувати у скромній хатині приходського священика, а бояр своїх відданих розміщати по хатах селян.

У далекому, як на той час, Галичі він дізнався про славну обитель Жидичинську, а зупинялися князі, як правило, лише у монастирях  великих і славних. Це була складена історично традиція, коли великі князі часто радилися із своїми духівниками, бо їм, як нікому іншому, серед битв і високої відповідальності, молитовна підтримка була дуже необхідною.

Бути у монастирі, споживати їжу на монастирській трапезі було для тодішніх князів справою богоугодною та почесною, додавало авторитету, зміцнювало духовну основу влади.

Про це вважав за потрібне записати літописець- чернець, бо ж відомо, що записи подібного роду здійснювалися у монастирях.

Визнаючи авторитет такої історичної особи як князь Волинський і Галицький Данило Романович, нам залишається лише висловити подяку обставинам і  втіху від того, що Данило у 1227 році удостоїв своїм візитом наш древній Жидичин.

Цій події ми зобов’язані як першій літописній згадці про наше рідне село.  Вагоме значення має і відмова Данила Галицького відразу ж після свого візиту у Жидичин, захоплювати Луцьк, застосовуючи силу. Як зазначалось вище, князь Данило мотивував свій вчинок тим, що він не має права на військові дії, оскільки він приїхав у наш монастир скласти уклін і молитву святому Миколаю.

Наведений факт підводить до висновку про відповідну етику політичних діячів, які стояли при витоках української державності, кожен крок яких був достатньо виваженим і обміркованим.

 

Іраїда Майданець, краєзнавець