Борошномельна справа

2019-04-26T08:58:48+00:0026.04.2019|Економічні традиції|

Здавна українці займалися борошномельною справою. Спочатку млини були ручними, згодом стали використовувати енергію вітру, а потім – і води. Річка Стир у давнину була бурхливою і повноводою. Звичайно ж, водяні млини були прерогативою або багатого монастиря або ж шляхти. Млини і пекарні тоді були у кожному замку і монастирі.

Колись вітряки створювали особливу ознаку українського села, Біля них відпочивали мандрівники, по них вимірювали відстань. Вчені доводять, що млини-вітряки потрапили до нас із Німеччини  саме у 16 сторіччі. А найбільше таких механізмів у ту пору була на нашій Волині, хоча, звичайно, користувалися найбідніші іще і ручними жорнами.

Вперше про жидичинські млини ми дізнаємося із документів початку 16 сторіччя. У 1500 році Жидичинським архімандритом був Арсеній. Грамотою 5 березня 1500 року слуга божий Парфеній Володимирович надає Жидичинському архімандритові Арсенію частину свого села Охматково, з млином, ставом, сіножатями, полями і дібровами на вічні часи”.

Охматковські землі, напевне, приносили певний прибуток і через це часто ставали причиною земельних  суперечок між монастирем та місцевою шляхтою.  Одного разу винуватцем конфлікту постав пан Петро Загоровський. Судова справа завершилася листом Петра Загоровського жидичинському архімандриту Іоні 1564 року. Пан обіцяв користуватися млином лише із дозволу отця архімандрита.

У 1576 році Богуш – князь Корецький подарував  прибуток із трьох млинових коліс у селі Рудлеві.

У с.Торговицьке жидичинський архімандрит Іона орендував млин по домовленості з князем Богушем Корецьким, що було підтверджено в актах 1579 року.

Млинарство швидко перетворювалося на прибуткову справу, адже “робило гроші із вітру”. А ось право молоти давали не всім. У Речі Посполитій млинарство і гуральництво перебувало під егідою держави, а користуватися фізичним особам можна було тільки через оренду. Вигідне підприємництво породжувало справжні війни серед бажаючих займатися млинарством.

З початку 1581 року Феофан Грек вирішував справу орендатора монастирського маєтку Буремець про напад Красенського і привласнення корчми, мостового та млинів.

У скарзі від 9 серпня 1585 року Феофан – владика  Меглинський свідчив, що він будував “коштом і накладом власним” “ровы в двух местах” через болото, копаючи на полмили, за власный кошт грабари наймуючи, для пущения воды з реки и для приходу кошизного, такъ тежъ купуючи дерево, зелезо и камене до того млина и иншие потребы, до млина належачого, за свои власные гроши”.

Розвинутою борошномельна справа була і в інших селах. Про це мова піде  у наступних статтях. Залишається тільки додати, що мірошники були однією із найшанованіших ремісничих професій у далекі часи, поряд із гончарством та ковальством. Їм навіть приписувалися магічні якості. Коваль і гончар дружив із вогнем, а мірошник – із водою та вітром.

Іраїда Майданець, краєзнавець