Князі Ольшанські в історії Жидичина

Князі Ольшанські в історії Жидичина

2019-04-14T15:46:31+00:0010.04.2019|Історія|

Старші люди раніше в один голос розказували, що княгиня Ольшанська давала пожертви на церкву Жидичинську.

Зараз важко визначити, котра із них, бо поки що не знайдено певного документального підтвердження, тим не менше ми з впевненістю можемо сказати про слід, який залишили у нашій історії князі Ольшанські..

З початку ХVІ ст. польські королі оголошують жидичинську архімандрію своїм “особливим поданням.” В якості “особливої королівської бенефіції” Жидичин приписується до Луцького старостівства.Очевидно,татарські безчинства змусили задуматись владик над покращенням оборони  православних монастирів  Волині. Першим світським патроном Жидичина призначається Семен Юрійович Гольшанський – староста луцький, маршалок землі Волинської.

На з’їзді монархів у Луцьку  (1429 р) князь Вітовт був в оточенні вірних собі панів, серед яких був Семен Гольшанський.

Князі – покровителі монастирів призначалися королем, як правило, у важкі часи, коли на землю нашу йшли вороги. Семен Ольшанський, на жаль, не зміг зупинити пожежу 1496 року, коли, за записом у київському літописі, кримські татари спалили духовну обитель у Жидичині.

Семен-князь із роду Ольшанських відновив велику церкву Києво- Печерської Лаври після руйнації її татарами.

Це був і знаменитий воєначальник, який у 1490 році розбив під Заславом татар, а через п’ять років розправився біля Корця з військом сина Мендлі-Гирея.

Невдовзі офіційними опікунами чернечої обителі у Жидичині стали князі Острозькі.

Перша дружина князя Констянтина Острозького Анна – Тетяна Ольшанська померла у 1521 році. Похована у Києво-Печерській Лаврі. Напис на її надгробку:

Тетяна, княжна Острозька,

Воєводина троцька, гетьманова Великого князівства Литовського, старостина брацлавська та вінницька, року Божого 1532, індикта 11, липня 12, душу свою Творцю своєму віддавши, за своєю волею тіло тут поклала.

Та особливу небесну славу здобула Юліанія Ольшанська – волинська свята діва, мощі якої покояться у Ближній печерах Києво-Печерської Лаври.

Юліанія(Іуланія) Ольшанська – донька князя Юрія  Дубровицького-Ольшанського (або Гольшанського). Княжна жила в ХУІ ст. і упокоїлась на 16 році життя не пізніше 1540 року.

Вона вирізнялась багатьма доброчинствами. У дитинстві була послушною батькам, привітною, до всіх, за що і удостоїлась дару чудотворства. За це, оспівуючи її , ми іменуємо цю діву «єлеєм благодаті., прісносвітимою свічею». На початку ХУІІ ст. випадково віднайдено її нетлінні мощі біля Успенської церкви Києво-Печерського монастиря, від яких почали відбуватись чудесні зцілення.

Це було на початку ХУІІ ст. під час управління Печерським монастирем архімандрита Єлисея Плетенецького(1624 р.). Тоді копали могилу біля  зовнішньої стіни Соборної Лаврської церкви з північної сторони, де знаходилась прибудова Св. Іоанна Предтечі, для одної київської дівчини з багатої сім¢ї. І випадково відкрили у землі труну, в якій спочивало нетлінне тіло молодої дівчини; на ній було шовкове плаття, обкладене позолотою; на шиї-багате намисто, на руках-золоті нарукавники, на пальцях-дорогі персні, на голові- золотий дівочий вінок з перлин; у вухах такі ж сережки з коштовними каменями. Герб князів Ольшанських і срібна дощечка з іменем покійної удостовіряли, що це була Юліанія з роду Ольшанських. Труну відразу перенесли у храм, але без почестей, як святиню.

У 1643 році цю святу діву Юліанію канонізував київський митрополит Петро Могила.

6 липня 1667 року лаврський ігумен Феодосій Сафонович бачив видіння. Явився йому в світлості великій лик святих дів. Одна із них – Свята Юліанія стала дорікати йому за неувагу. Відтоді шановний той ігумен, приходячи до святої обителі Печерської, ніколи не проминув поклонитися доброчесно, з великою ревністю, смиренням і розчуленим прикладанням, цим святим нетлінним мощам угодниці Божої Юліанії.

До неї йдуть, щоб попросити помочі звертаються люди із такою молитвою: Привожу к Тебе, всещедрий, Юлианию, свечу, постоянно светлую, владеющую обилием елея; ея молитвами сохрани нас от всякого зла”.

Іраїда Майданець, краєзнавець