Сліди залізоробного виробництва у с.Липлянах

Сліди залізоробного виробництва у с.Липлянах

2019-04-05T12:12:35+00:0005.04.2019|Економічні традиції|

У давні часи чорна металургія на території України і сучасної Волині зокрема була досить поширеним видом ремесла.

Розробка місцевих родовищ розпочалася ще у період раннього залізного віку, що припадає на VІІІ ст. до н. е. – ІV ст. н. е. Вже тоді наявність болотяної руди на Поліссі сприяла розвитку металургійно-ковальської справи [1, с. 40]. У давньослов’янський період наявність сировини для деревного вугілля, яке використовувалося у процесі залізоваріння, а в болотах і річках – невичерпних запасів болотяної руди, яка вміщує від 18 до 40 % заліза і за технологічними особливостями є найбільш придатною сировиною [1, с. 51], вивели залізоробство в число важливих ремесел Волинсько-Поліського регіону.

Про поширення залізоваріння на теренах сучасної Волинської області часто свідчать місцеві топоніми. Звичайно, зібрати повну інформацію про коли-небудь існуючі населені пункти та урочища, назви яких були пов’язані із металургією видається практично неможливим. До наших днів збереглися назви сіл: Рудка Миринська – Ковельський р-н, Рудка, Залізниця, Зарудчі – Любешівський р-н, Руда – Любомльський р-н, Нова Руда, Рудка, Рудники – Маневицький р-н, Рудка-Козинська, Рудня – Рожищенський р-н, Рудка, Рудня – Старовижівський р-н, Руда – Турійський р-н.

Від розвинутого залізоробного ремесла залишилося й чимало матеріальних свідчень. Найчастіше такими є шматки металургійного шлаку, криці, стінки горнів, металургійні сопла.

Не поодинокими є випадки знаходження матеріальних свідчень залізоробства і у Липлянах. Характерними є два шматки криці знайдені на піщаній заплавній дюні в урочищі Пісок, розміром 10 х 6 см. (криця являє собою пористий каменеподібний предмет, що після проковування перетворюється у залізо, придатне до ковальства). Шматки мають округлу нижню поверхню зі слідами формування ямки у якій накопичувалися, підтвердженням чого є прилиплі піщинки з її дна. Верхня частина криць зашлакована.

Зважаючи на спостереження П. П. Толочка щодо невеликих поселень біля с. Лапутьки, що займали ланцюг піщаних підвищень у заплаві р. Тетерів на Київщині, які дослідник вважає сезонними поселеннями пов’язаними з металургійним виробництвом [4,с. 163], розташування залізоробних виробництв на піщаних підвищеннях заплав річок було поширеним на території Русі.

Після спілкування із власниками присадибних ділянок, розташованих на першій надзаплавній терасі розміщеній за 0,25 км від дюни, було з’ясовано про випадки виявлення шматків подібного матеріалу на їхніх городах. Вдалося віднайти кілька фрагментів металургійного шлаку. Окремі із них зварилися із стінками горна. На фото із трьома фрагментами видно, що на двох крайніх глина стінок горна межує із залізовмісним шлаком. На середньому фрагменті стінки горна розплавилися і частково глазурувалися, що свідчить про дію надвисокої температури.

Оскільки знахідки було виявлено на поверхні ґрунту їх важко прив’язати до якихось супутніх матеріалів, а тому датування ускладнюється. Однак немає сумнівів, що тогочасне поселення не території Липлян розвивалося під впливом давнього Лучеська і було частиною його агломерації уже в період ранньослов’янської доби [3, с. 33]. У кінці X–XI ст. подібні приміські поселення відіграють важливу господарську роль в житті міста, отримуючи взамін прикриття великокнязівських укріплень Лучеська. Розвиток міста не міг обійтися без металургійного виробництва. Відходи обробітку заліза у вигляді окремих шматків шлаку зафіксовано у Лучеську. Проте там поки що не знайдено жодного виробничого комплексу. Не виключено, що луцькі ковалі обробляли готове залізо, яке отримували із сільської округи, як і в більшості інших міст Русі. Знахідки залізообробної справи найчастіше трапляються на Гнідаві. Там виявлено рештки горнів та керамічних сопел до них [3, с. 152].

У 2008 р. в сусідньому с. Жидичин було виявлено шматки шлаку, криці і цілу колекцію металургійних сопел. Зазначені знахідки дослідники датують XIII–XV ст.. Оскільки матеріали було виявлено не на місці виробництва, то припускають «майстер-металург зберігав тут сопла як цінний інструментарій у період міжсезоння. Обставини знахідки сопел вказують, що плавильня могла бути в іншому місці» [2, с. 83].

Виявлені сліди металургії в Липлянах можуть бути частиною великого залізоробного комплексу або окремим металургійним осередком широкої мережі собі подібних, оскільки у даний період Лучеськ формувався як потужний центр удільного князівства де будуються перші монументальні споруди, засновуються єпископська кафедра та монастирі. Таке становище зумовлювало потребу потужної мережі виробництв, у тому числі металургії.

Література

  1. Західне Полісся : історія та культура : моногр. / наук. ред. В. К. Баран. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2012. – 784 с.
  2. Златогорський О. Є. Сопла з Жидичина [Електронний варіант] / О. Є. Златогорський, С. Д. Панишко // Археологія. – 2010. – № 2. – Режим доступу : http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/65874/08-Zlatogorsky.pdf?sequence=1.
  3. ТерськийС. В. Лучеськ ХXV ст. / С. В. Терський. – Львів : Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2006. – 252 с.
  4. Толочко П. П. Киев и Киевская земля в эпоху феодальной раздробленности ХІІ–ХІІІ вв. / П. П. Толочко. – К., 1980. – 224 с.

 

Василь Пахолок