Гончарі у нашому краї

2019-04-04T08:32:30+00:0004.04.2019|Економічні традиції|

Здавна люди користувалися глиняним посудом. Звісно ж, це екологічно чистий продукт. Гончарі були у шані і отримували плату – стільки зерна, скільки влазило у горщик. Відомо, що давні поселення, де жили майстри-гончарі , знаходилися і в Жидичині, і в Липлянах, і в Небіжці, і в Клепачеві, і в Озерці. І, звичайно ж, у Кульчині. Це у сиву-сиву давнину. Якщо ж  візьмемо період 11-12 сторіччя, то знахідки керамічного виробництва відомі археологам  у нашому краї в окремих місцях. До прикладу, в Озерці була поблизу озера гончарна майстерня, а неподалік села Небіжка зафіксовано давні кар’єри для видобування глини, у Кульчині – по берегах Стиру, неподалік зараз знаходиться Свято-Георгіївський храм. У Жидичині – давнє поселення Скудельничі (нинішня вулиця Селищна).

Якщо ж перенесемося у середньовіччя, то такі знахідки відомі у Липлянах, Жидичині, де навіть збиралося окремо гончарне мито. На території Жидичина – вулиця Селищна і місце, де зараз знаходиться ліцей, знайдено гончарні печі 14 сторіччя. Тоді ж, як видно із опису Луцького замку, у  документах 1542 року згадується вперше гончарна колонія Кульчин і, отже, починається період гончарної слави кульчинців. Саме тут ремесло побутувало найдовше і було найпопулярнішим заняттям місцевого населення. До Другої світової війни була лише одна хата, в якій гончарством не займалися. У кожному обійсті тут виготовлявся найрізноманітніший посуд: глечики, амфори, макітри, горщики, предмети церковного  вжитку, іграшки для малечі і багато чого іншого.  Після війни була організована гончарна артіль, а далі стали заганяти гончарів у колгоспи і накладати на них податки непомірної величини. Поступово  давній багатовіковий промисел почав згасати. Не так давно відійшов в інший світ Ковальчук Володимир Юхимович. До кінця життя він був вірним гончарному промислу. Згаснув  його горн і зупинився гончарний круг.

Хотілося б, щоб гончарство відновилося у нашому краї, бо це наша давня реміснича традиція. Можливо, знайдеться та душа, яка відчує потребу знову влити життя у гончарний круг, бо ми ще й досі користуємося виробами із глини.

Іраїда Майданець, краєзнавець