Жидичин. Середньовічний ярмарок

Жидичин. Середньовічний ярмарок

2019-03-20T12:44:29+00:0020.03.2019|Економічні традиції|

Вперше жидичинський ярмарок згадується  у  1501 році в Уставній грамоті литовського князя Олександра жителям Волинської землі:

там же жаловали нам о ярмарки Жидычинские и о Дорогобужские, што староста дает себе тыи ярмарки слугам своим в жалование наместничества по годам держати и ты идей наместники  самых их и людей их на тых ярмарках  судят и радят, и потварные заруки  и вины на их людей берут; ино мы тыми разы то вставляем под тою мерою; на ярмарки старостиные наместники мают ездити по давнему; а людей их один наместник не мает судити, мает той, чей человек судьею на свои руки посадити, которого землянина обобравши, а потварным зарукам и сведкам не верити, а которого злодея имут на ярмарках або в городе в местевашом з лицом заслужат шибеницы, ино кому шкода, хай заплатит, а вина тому, чей человек.»

Судячи із цього документу, ярмарки у Жидичині проводилися здавна, адже тут іде мова як про традиційну форму торгівлі. Як видно, у ХУ сторіччі вони вже тут відбувалися. В. Антонович характеризуючи становище пише, що ярмарки можна розглядати як одну із ознак українського середньовічного міста. Ще у ранньому середньовіччі вільно тримати корчми і продавати вино, горілку та меди дозволялося усім містам і навіть тим, які не мали магдебургського права. Надалі ярмаркова торгівля ставала характерною ознакою міста або ж містечка. На таких ярмарках відбувалася торгівля сільськогосподарською продукцією або ж товарами із місцевих промислів.

Торги у Жидичині проводилися регулярно і збирали багато людей. У другій половині XVI століття жидичинські ярмарки складали серйозну конкуренцію луцьким, бо проходили приблизно в один і той же час.

На жидичинських ярмарках часто відбувались грабунки. У квітні 1561 року володимирівські міщани Іван Степанович і Остап Потапович скаржились на єврея Машевича, який, на їхню думку, вкрав у них “кожухи кроликові”. Через місяць з’явилась скарга урядника с.Мстишин з маєтку князя Михайла Олександровича Чарторийського на жидичинських монастирських селян, що побили його і пограбували. У 1565 році побилися  володимирський підкоморій і Сидір Підгаєцький, які поверталися додому із жидичинського ярмарку.

У цьому ж році скаржився Ян Олізаровський, що люди хорлупівські Сенець,Конон із сином Хомі Грициничу були винні деяку суму грошей і не заплатили. Мало того, нашкодили у маєтку пана Марка Жоравницького – владики Луцького і повтікали. А тим часом на жидичинському ярмарку у день Святого Миколая , у травні люди хорлупські побачили тих втікачів і повідомили владику. Урядник жидичинського архімандрита зловив їх і привів до монастиря та просив, щоб їх кинули у темницю. Проте слуги монастирські їх відпустили та ще й побили урядника.У травні 1565 року міщанин Петро Юшкевич скаржився у луцькому гродському суді, що, коли він шинкував у Жидичині на ярмарку, то слуга луцького ксьондза – піддекана Луцького Соломон ганявся за дочкою шинкаря , а потім, зібравши натовп озброєних людей, увірвався у  шинок і виточив мед та пиво.

На ярмарку Жидичинському не лише відбувалися активні торги, а й укладалися відповідні угоди. У травні 1568 року луцький єврей Маїр Тучин змусив острозького міщанина Тимоша Шимковича у містечку Жидичин написати розписку про сплату мита за товари, які Тиміш купив у Любліні, а потім розкидав ці товари і вимагав явки на Луцький гродський суд, від чого острозький міщанин змушений був відкупитися трьома копами грошей.

У травні 1569 року землянин Богдан Хрінницький послав свого урядника і боярина із села Вічолковське в містечко Жидичин купити сукна і полотна на суму 1,5 коп литовських грошей.

Чаруківський селянин Федір сидів у тюрмі за нанесення важких побоїв на ярмарку міщанину Маркові Павловичу, але його самовільно випустив звідти урядник Григорій Княгинінський. З приводу цього Луцький владика на 12 червня 1571 року призначив суд над своїм урядником.

У травні 1572 року холмський підкоморій Михайло Длябинський скаржився у луцькому гродському суді , що його селян і бояр побили і забрали виручені гроші за продажу хліба на жидичинському ярмарку.

Проте середньовічні ярмарки проходили весело, На них не лише продавалися товари, що користувалися попитом у місцевого населення, а й заключалися торгові угоди. Для панів луцьких то була нагода  причепуритися, показати себе, а простий люд мав можливість  потішити діток смаколиками і реалізувати продукцію сільського господарства або ж ремісничих виробів.

 

 Іраїда Майданець, краєзнавець