Стародавні бортники (пасічники).

Стародавні бортники (пасічники).

2019-02-22T15:42:59+00:0008.02.2019|Економічні традиції|

Сьогодні в нашому уявленні – бджільництво – це звичайно, вулики. Проте у давнину цей промисел носив назву « бортництво». Як саме влаштовувалися бортні на Волині і якою була, власне, технологія бортного виробництва, детально описано волинським етнографом Аллою Дмитренко.

Люди помітили користь меду ще у далекі часи, а тому бджільництво має багатовікову історію.

Бортне угіддя – доволі складне господарство. Воно включало борті, в яких жили бджоли, і борті без бджіл, дерева-дупляки, придатні для бортей, але ще не вироблені бортниками. Таких могутніх товстелезних дерев було в ті часи дуже багато. Обравши дерево, придатне для виготовлення борті, бортник ставив на ньому свій родовий знак або помітку.  Дупло-«житло» оберігало бджолину сім’ю від негоди; трухла деревина всередині дупла була ідеальним природним вологовбираючим і теплоізоляційним матеріалом. Такий дім і взимку ставав надійною схованкою для маленьких трудівниць. Пізніше стали виготовляти борті зі стовбурів дерев і користуватися ними, як власністю, що передавалася із покоління в покоління. З’явилися пасіки – від слова сікти, тобто рубати. Часто на місці пасік виникали поселення. А іноді траплялося навпаки – щоб полегшити добування цінного продукту, бортники вирубували колоди дерев з дуплами і переселяли сім’ї ближче до свого житла. Бортні ліси були важливою складовою княжих володінь, що приносили їхнім власникам великі доходи.
У старі часи, коли на Поліссі ще водилися ведмеді, від них під вуликом робили спеціальний настил – кровать, або підвішували дерев’яне калатало. Принцип його дії такий: ведмідь підлазить під вулик, відводить калатало лапою, а воно його – бух по голові! Ведмідь сердиться, ще більше розгойдує палицю і отримує ще. Врешті-решт невдаха-ласун з гарчанням падає і втікає геть. Добре, якщо при падінні грабіжник не потрапляв на загострений кілок, вкопаний заздалегідь завбачливим господарем. Інакше бортник, крім меду, міг би поласувати ще й ведмежатиною.
Про розвиток бортництва на наших землях розповідають історичні документи.

Жидичинський монастир мав право тримати бортні не лише у маєтках архімандрії , а й у сусідніх – « королівських» володіннях.

Церковна  пасіка на землях Рудлевських  побутувала  уже на початку 16 сторіччя.  Відомо, що у 1537 році на доказ цього жидичинський архімандрит Варсонофій  надавав суду грамоту князя Костянтина Івановича Острозького, який  підтверджував права монастиря на половину Рудлевського маєтку. На основі  грамоти комісія вирішила: “отдать в держанье отцу архимандриту тии земли и дубравы, поля и десятину с имения Торговицкого Берега и пасеку церковную, водлуг обычая прав господарских

Як бачимо, у Жидичинському монастирі  була власна монастирська пасіка.

У цьому ж  році, у документі, де йдеться про землі Рудлевські, згадується вал, який іде від річки Ікви, поміж маєтку Рудлева і поміж маєтку Торговицький Берег, а навколо нього поля, діброви і сіножаті, пасіка церковна. За цим валом були землі Буремецькі. 1560 року жидичинський архімандрит Іона ІІ  позивав на суд пана Франца Фальчевського за те, що його урядник та слуги вкрали борті монастирські.

У 1592 році на жидичинського архімандрита Гедеона Балабана скаржився Якуб Верховський, радомишльський урядник Миколая Яловицького: 18 травня» на день светлого Николы свято русское, гды дей господар дому его милости пана Миколая Яловицкого, пана моего, з места Луцкого, на имя Иван, с братом моим Миколой», приїхали за своїм товаром на жидичинський ярмарок, вночі піддані відповідача,  пограбували їх, забравши бочку меду, дві бочки пива.

На  обоз цього пана із слугами , яких пан Єловицький послав на ярмарок купувати речі, вночі напали піддані брата жидичинського архімандрита Федора Балабана.

1596 року маємо дані, що  ченці жидичинські займалися бортництвом, у них було 70 голів бджіл.

У 1597 році знову внаслідок чергового конфлікту щодо монастирських угідь вказувалося, що господарству були нанесені збитки –  «пчелы и пасеки ульи подранные»

Розвивалося бортництво і у маєтках, що належали монастиреві. Відомо, що 1550 року було три вози меду з двору Боголюбського.

У ці ж роки  Кульчинські селяни давали на Луцький замок « дань медову». У 1873 році біля свого будинку розташував  вулики священик Кульчинської Свято-Георгіївської церкви Никандр Тимінський. Неподалік урочища »Панський ліс» довгі роки тримав пасіку кульчинець Ковальчук Семен і кожну дитину, яка заходила до нього в гості, частував свіжим медком.

Як бачимо, бджільництво у нашому краї є давнім традиційним заняттям. У сивій древності заховані на рідній  землі його корені.

 

 Іраїда Майданець, краєзнавець